Чому Бог мовчить?

Чому Бог мовчить, і що ховається за Його мовчанням? Чи, можливо, ми просто не вміємо Його чути? Можливо, Його мовчання і є відповіддю? До вашої уваги роздуми на цю тему старшого єпископа УЦХВЄ Анатолія Козачка.

Коли нам здається, що Бог мовчить?

Чому Бог мовчить? Думаю, що дати однозначну відповідь на це запитання неможливо. Ситуації бувають різні. Іноді нам тільки здається, що Бог мовчить. А іноді Він і справді мовчить.

Наприклад, коли ми не отримуємо такої відповіді, якої очікували, то кажемо: «Бог мовчить». Якщо Бог не робить того, чого я хочу, значить — Він мовчить. Так буває переважно в тих випадках, коли людина не має близьких взаємин із Богом, звертається до Нього, коли вже зовсім погано. Коли ми перебуваємо в Божому Слові та молитві, то чуємо Його голос. Коли знаємо Бога, довіряємо Йому, то навіть мовчання — теж відповідь.

Не раз читаємо в пророків: «Боже, подивися на це злодійство, чому Ти не зупиниш, чому Ти мовчиш?» Але це ще не означає, що Бог мовчав. Часто ми говоримо таке в емоційному стані розпачу. В історії був лише один період, завдовжки близько 400 років, який називають «періодом мовчання». Та й то невідомо, чи справді Бог мовчав, чи просто в Біблії не відображені історії людей, які чули Божий голос у той час. А коли суспільство відступає від Бога, втрачає стосунки з Ним — то й перестає чути Його.

Також може бути, що запитання, які ми ставимо Богу, недостатньо практичні, щоб отримати відповідь. Пригадаймо ситуацію, коли Давид зі своїм військом повернувся до Ціклаґу і застав спалене місто — майно пограбували, жінок і дітей забрали в полон. Сильні мужі, побачивши це, почали плакати. Плакали, аж доки не стало сил — це неймовірне емоційне виснаження. Потім вони стали нарікати на Давида. Але Давид мав близькі стосунки з Богом і розумів, що слід робити в таких обставинах. Він зміцнився надією на Бога і став молитися. Його молитва була дуже практичною: «Чи гнатися мені за ворогами? Чи дожену їх?» І Бог відповів: «Доженеш і визволиш!» Щоправда, Бог не сказав, кудою саме йти, із якою зброєю, скільки взяти людей… Але сама ситуація сприяє Давиду. Вони натрапили на раба, який вказав напрямок, і зрештою зуміли перемогти й повернути все, що в них забрали. Іноді ми кажемо, що Бог мовчить, хоча не ставимо конкретних запитань, а тільки оплакуємо свій стан. Це нормально — плакати в моменти горя. Але, як ми бачимо в цій історії, коли люди стали шукати вихід — Бог відповів і дав перемогу.

Коли Бог справді мовчить?

Звісно, є моменти, коли Бог справді мовчить — і це Його воля. Але я вважаю, що це рідкісні моменти та особливі Божі цілі. Коли Христос молився в Гефсиманії, то переживав великі муки. Краплі поту були, як краплі крові. Напруга була настільки великою, що капіляри не витримували. Ангел Божий зміцнив Його тоді — Бог не мовчав. Але вже на Голгофі Ісус вигукнув: «Боже, чому Ти Мене залишив?» Це було Боже мовчання. Божий Син постійно відчував присутність Отця, а в той час — ні. Я пояснюю це тим, що Він мусив випити цю чашу повністю як людина. Щоб ніхто не міг сказати, що Бог забрав у Нього відчуття болю, страху тощо. Можливо, і в житті деяких людей, яких Бог хоче використати для особливих цілей, вплинути через них на історію, будуть такі моменти.

Таке було в житті Йова. Він так страждав, що люди казали: «Зневаж Бога і помри!» Чому Бог мовчав? Думаю, справа була в словах диявола: «Він Тебе шанує тому, що Ти його захищаєш. А спробуй забрати все, що він має!» І Бог дозволив це зробити. Але навіть не розуміючи, чому так сталося, Йов не зневажив Бога. І це вплинуло на історію, надихнуло багатьох людей і замкнуло вуста дияволу.

Іноді Бог не мовчить, а витримує паузу, як це було в момент випробування вірності Авраама. Але в критичний момент Він зупиняє руку батька й не дає принести Ісака в жертву.

Ми мали великі переживання й боротьбу, коли в нашій сім’ї народився другий син. Через вроджену патологію життя дитини було під загрозою. Ми багато молилися, і здавалося, що Бог мовчить. Цей син вижив, сьогодні він радує нас та служить Богу. А коли все минулося, я зрозумів, що Бог був зі мною весь час. Інакше я не пройшов би через той період із таким миром та надією в серці. Це і був Його голос, Його присутність, яких я не здатний був тоді усвідомити. Навіть був момент, коли я приїхав до лікарні, а дружина каже: «У мене неймовірно болить голова, відчуття, що зараз лусне». Ми помолилися — і біль миттєво минув. Я тоді подумав: «Боже, ну а чому син страждає? Хіба для Тебе є різниця — головний біль чи інша хвороба?» Але потрібно було перенести ще не одну операцію. Зараз я розумію, що так Бог наближав нас до Себе, учив глибоких взаємин із Ним.

Що робити, коли Бог мовчить?

Я раджу взяти приклад у Давида й «зміцнитися надією на Господа». Вірити, коли неможливо вірити, — у Божу силу й любов. «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» (1Петр.1:18-19). Колись я дуже полюбив цей текст, він допомагає мені в житті, я завжди його згадую, часто цитую в проповідях. Коли Біблія відкриває нам Божу любов, вона говорить не про діла Його рук, а про Його життя. Щоб нас відкупити, Він міг зробити безліч різних речей, створити гори золота й срібла, але ні — Він заплатив власним життям. Немає більшої любові — Творець, віддає Себе за творіння, яке Він міг би розібрати на молекули й назад зібрати. Тому я говорю собі: «Анатолію, хіба Бог, Який так тебе полюбив, може тебе залишити?» Ні. Значить, я надіятимуся на Господа та обов’язково пройду через цю долину, хай навіть зараз не розумію й не чую Його голосу.

Чому Бог не зупиняє війну?

На це запитання відповісти навіть складніше, ніж на попередні. Усі ми нині перебуваємо в стані фізичних та моральних перевантажень. Тому, яку б відповідь я не дав, декого вона дратуватиме: «Якщо Бог всемогутній, то чому не зупинить?» Можна, звісно, перевести стрілки на нас, людей. Так, усі церкви моляться, щоби Бог зупинив війну. Та хіба ми настільки праведні й достойні, що Він має миттєво відреагувати? Хоча я більше надіюся на Його любов, ніж на власну праведність, та все ж. Але, відповідаючи на це запитання, я спробую зайти з іншого боку. Перш за все, варто зауважити: не ми напали — напали на нас. Тому маємо повне право просити Божого захисту.

Коли Володимир Путін оголосив «спеціальну військову операцію», він сказав таку фразу: «Ви хотіли декомунізації — буде вам декомунізація». Мені здається, що ми справді зараз вириваємося з того атеїстичного, демонічного середовища, яке завжди боролося проти Бога, і здобуваємо свободу. Можливо, ми маємо це глибоко усвідомити, оцінити. Можливо, ми маємо всією країною звернутися до Бога. Не знаю… Не все ми можемо зараз зрозуміти. Але вірю в те, що Бог дозволить нам вирватися. Вірю, що Він благословить Україну. І це щеплення вже залишиться на всі наші покоління. Ми дуже любимо свободу. Українець розвивається тільки тоді, коли він живе у свободі. Він категорично не сприймає, коли його намагаються поневолити — чи то ззовні, чи всередині держави. Зауважте: українці або воюють за свободу, або втікають туди, де свобода. Так було завжди. Думаю, тепер ми усвідомимо цінність свободи — і привид комунізму більше ніколи сюди не повернеться.

Будьмо чесними: те, що Київ не впав — чудо. Так, був героїзм людей, яких ми шануємо. Але один із генералів якось сказав мені: «Ми кожного дня бачили неймовірні чудеса». Значить, Бог із нами, Він нас захищає. Можливо, коли закінчиться війна, ми почуємо ще більше свідчень цього. Але також принесена величезна жертва, якої ми не зможемо забути, щоб ми більше ніколи не повторили старих помилок. Я вірю, що Україна пробудиться духовно й стане для світу не лише житницею хліба, а й духовною житницею. Про Ісуса Христа написано, що Він переніс великі страждання, але дивиться на подвиг душі Своєї із задоволенням. Будемо вчитися від Нього.

Чи може Боже мовчання бути покаранням?

Навіть тоді, коли ізраїльтяни грішили перед Богом, Він все одно звертався до них, кликав до покаяння. От тільки загрубіле серце не чує Божого голосу, і йому здається, що Бог мовчить. Написано, що Бог говорить у всі часи й різними способами. Просто ми не завжди вміємо відрізняти Його голосу. Він говорить через обставини, через природу. Знаю історію одного чоловіка, який був дуже жорсткий до людей, до родини, торгував спиртним. Не прислухався ні до зауважень людей, ні до сліз дружини. І його кардинально змінив один випадок. Ідучи працювати в саду, він вирішив узяти свого старого плаща, який давно висів без діла. Раптом — із нього вилетіла пташка. Виявилося, що в кишені — звите гніздо. І так чомусь на нього це виплинуло, що він відразу попросив вибачення в дружини, розбив усі пляшки — і зрештою став християнином. Як це пояснити? Бог торкнувся до нього через чудо живої природи та в той момент, коли чоловік був здатний сприйняти.

Також не варто забувати, що ми маємо Біблію — друковане Боже Слово, якого не мали ні старозавітні праведники, ні першоапостольська церква. Біблія — це Божий голос до нас. Якщо написано, що ми маємо право молитися за оздоровлення — це знак до дії. Якщо читаємо про гріхи, за які потрібно покаятися — то це Бог говорить до нас. Читаємо про надію — бадьорімося й дякуймо Богу. Я б сказав, що варто навчитися все сприймати простіше, не чекати тільки якихось особливих проявів. Коли перебуватимемо в Божому Слові, то воно завжди говоритиме до нашого серця. Якось я спілкувався в справі з одним чоловіком, кажу: «Буду за це молитися!» А він відповідає: «Не турбуйте Бога дрібницями, це ми самі вирішимо!» Ми засміялися, але я переконаний, що і в дрібницях можна турбувати Бога й шукати Його відповіді.

Якось на молитовному зібранні один зі служителів нашої церкви отримав видіння. У нього якраз мала бути операція. І він побачив, як лікар зробив надріз, зупинився, зібрав консиліум, тоді повернувся — і зробив усе по-іншому. Потім усе сталося саме так, як він побачив. Після операції лікар сказав йому: «Напевно, Бог вас дуже любить. Коли я зробив надріз, на мене зійшло осяяння, що все можна зробити набагато краще. Я сам злякався своєї думки, вирішив порадитися з іншими лікарями. Вони кажуть: «Слухай, це чудове рішення, тут цілу докторську працю можна написати!» І справді — вийшло в рази краще, ніж планували». Отже, Бог говорить по-різному. Потрібно навчитися довіряти Йому.

Якщо ви проходите важкий період життя...

Не закривайтеся в собі. Сам на сам дуже важко перемогти. Йдіть до церкви, вам точно там допоможуть. Читав одне дослідження на тему «Церква і суспільство» і зауважив цікаву річ. Близько 90% опитаних невоцерковлених людей на запитання «Що ви отримали, побувавши в церкві?» відповіли: «Мир, спокій, психологічну підтримку».

Ще одна порада з Біблії: «Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його! Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам! На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його» (Пс.41:2-4). Це Божі обітниці. Навіть, коли вам важко, робіть добро іншим — завжди є ті, кому ще важче. Роблячи добро — ми ніби об’єднуємося в тандем із Богом. Дуже багато людей свідчать: «Стало набагато легше, коли я щиро й безкорисливо послужив комусь». Це закладено в нас Самим Богом. Робіть так — і Господь вас благословить!

За матеріалами «Радіо М»,
спілкувався Сергій Балаян

Благовісник, 4,2024